Нумо, разом помандруєм!

НУМО РАЗОМ ПОМАНДРУЄМ.

МАШИНА ЧАСУ.

Захотів малий Петько

В Вавілон помандрувати,

Засмутився кіт Сірко:

«Вже й машину став складати».

Все позносив, все зібрав

І почав «мізком крутити»:

Що й куди б то він приклав,

Що й до чого прикрутити?

Вийшов чудо-апарат.

Він назвав: «Машина часу».

- Як захочу, лину враз

І не лиш в країну нашу!

- Може, Петрику, і нас

Ти візьмеш також в мандрівку?-

Запитав сусідський Стас

Й чухав з подиву голівку.

І Катруся із Федьком

Стали Петрика вмовляти:

- Ти ж товариш наш, Петько,

Як же можеш нас не взяти?

- Та ви що? То є тягар!

Щоб за всіх відповідати?

Ви ще вчините «базар»,

Коли треба замовчати.

- Та ні, Петрику, візьми, –

Обізвалася Катруся, –

Будем чемними дітьми,

Я за себе поручуся!

І Федько наш, також Стас

Тебе любимо, шануєм.

Ти і сам є з-поміж нас,

Коли скажеш що, почуєм!

- Та ви ще не доросли,

Щоб без тата мандрувати.

Ви, як ті малі осли.

Ні, не можу я вас взяти!

Ну, бувайте, дітвора!

Лину я до Вавілона!

Швидше, швидше, вже пора,

Лампа он горить червона!

Ой! Втікайте геть усі,

Щоб не вбили часом гази!

Та не стійте, як у сні,

Наберетесь ще зарази!

Діти кинулись навтіч.

Заховались. Причаїлись.

- Боже, що там? В чому річ?

 Винограду вже наїлись.

Петрик скаче і кричить:

- Нумо, швидше, ворушися!

В Вавілоні у цю ж мить

По наказу опинися!

Як мовчала, так мовчить

Дивна ця машина часу.

Хто з вас може, то навчись.

Знаєш Петрика ти, часом?

ВСЕ ІЗ БОЖОЇ ДОЛОНІ.

Зажурилась дітвора:

- Жаль Петька. Що там казати?

Видно, нам ще не пора

Так далеко мандрувати.

Підійшов до них Мишко.

Діти стали все казати:

І який то друг Петько,

Як хотіли мандрувати!

Не журіться, малюки,

Слово Господа почуєм

І з Ним разом залюбки

Зараз ось ми помандруєм!

-       Гей, Петько, ходи сюди,

Як ще хочеш мандрувати!

 Щоб не вийшло нам біди,

Треба гордість поховати.

Будьте пильні, як орли,

І відкиньте все зазнайство!

Пам`ятайте: Бог один

І від Нього все багатство,

Сила, слава,  все що жнуть,

Всі військові перемоги,

З Богом легкими стають

І найтяжчії дороги!

Вавілонський грізний цар

Переміг усі народи.

То від Бога в нього дар:

Здобувать без перешкоди.

І все золото - його,

Колесниці, раби, коні –

Не від світу є цього,

А із Божої долоні!

Якось цар став при вікні,

Бачив славне своє царство:

І сади там підвісні –

Незліченне скрізь багатство.

Любить Бог його та враг

Не дрімає, нишком риче –

Нашептав йому він враз:

 «Все це ти! Хай возвеличать!»-

Раптом серденько царя

Піднеслося, закричало:

-  Ось, це - мудрість є моя!

Все вона побудувала! -

Тільки мовив те наш цар,

Шум в палатах учинився.

Не від сварки, не від чвар –

Божий суд над ним чинився.

Одяг спав із нього сам -

Голий цар, як народився.

Тож повірте чудесам:

Весь він пір`ячком покрився.

Голос там лунав з  небес:

- Кару нестимеш сім років,

Доти, доки не приймеш:

Бог Один і Він Високий!

Він Владика і Творець!

Над усім Превознесенний!

Пастись будеш між овець.

Сам, без Бога, ти – нікчемний!»

Тож, царя на ланцюгу

На пасовище припхали.

 У великому страху

Біля пня там прив`язали.

Їв траву він, як той віл,

 Рикав також по-волячи,

Геть забув про царський стіл,

Жив насправді по-звірячи.

Кігті більші, ніж в орла,

Пір`я мав за покривало.

Спека вдень його пекла,

Тіло в холоді страждало.

Насміхались вороги,

Потішалася малеча.

Прагнув і шукав води,

До джерел ходив овечих.

І, як час його прийшов,

Очі звів свої до неба,

Милість в Господа знайшов -

Розум став такий, як треба.

Радо, щиро загукав:

- Ти Живий, Всевишній Боже!

Я Тебе, Святий, пізнав:

 Всемогутній Ти все можеш!

Ти – Цар Неба і землі

З покоління в покоління!

Горді мешканці землі -

Всі невдячні є створіння.

Хто спротивиться Тобі,

Сперечатись буде з Богом?

Все Тобою на землі!

Правда - Ти і всім дорога!

Знову царство він прийняв,

Царську силу, шану, славу.

Знову Бог його підняв,

 Він невтомно Бога славив:

Слава Богу на віки!

Всі чини Його – то правда,

І усе з Його руки –

І сьогодні, і віддавна!

Тих, хто в гордощах росте,

Всіх Отець наш научає.

Вивчи правило просте:

Хто гордиться, той страждає!

НАРЕЧЕНА.

Обізвалася Катруся:

- Я люблю тебе, бабусю!

Люба, мила і хороша,

І мені даєш ти гроші,

Смажиш лакітки, пампушки,

Ось принесла мені грушку.

Буду більше ще любити,

Як ще будеш  приносити!

- Ось скажи ти, моя любко,

Сизокрилая голубко,

Про Ісуса ти вже знаєш,

Як Йому ти догоджаєш?

Що Йому будеш носити,

Щоб Він міг  тебе любити?

 Шо Йому будеш казати,

Як прийде Він нас забрати?

Він не любить корисливих,

Підлабузів і брехливих,

А прийде з Собою взяти

Тих, хто випрали всі шати.

- І візьме усіх на небо?

Ой, бабусенько, не треба,

Не кажи Йому за гроші,

Хочу бути я хороша.

- Він прийде, по наречену,

Ще від віку призначену,

Щоб забрати на весілля,

Дати щастя і спасіння.

- А коли прийти Він може?

Щоб чекав мене – не гоже.

- Може Він прийти сьогодні.

Люди знати те не годні.

- Ну тоді, моя бабусю,

Я біжу, причепурюся,

Як прийде мій наречений,

Щоб не був Він засмучений.

Всі цяцьки свої в корзину

Позбирала в цю ж хвилину.

Плаття біле одягнула

І корону не забула.

Ну справжнісінька царівна

Стала, сяючи, Петрівна.

Всі ляльки її - в валізах,

А любима киця Ліза

Ходить, треться, очі мружить.

- Не залишу, бо затужить!

Його впрошу кицю взяти,

Будем разом святкувати!

Друзі ось прийшли погратись.

Але як не здивуватись?

Їх Катрусенька забула,

Від них зовсім відвернулась.

- Що з тобою, Катре мила,

Що ти все це позносила,

В біле плаття одягнулась

І, як той пухир, надулась?

- Що ви знаєте, малеча?

В вас голівка, як овеча,

Вам не вистачить ума!

Наречена - я одна!

Ось Ісус прийде на хмарі

І підемо ми вже впарі:

З Ним лиш я – на небеса!

Геть всі звідси! Ви – хамса!

- Обізвалася велика…

 Горда, пишна і безлика!

Своїх друзів відцуралась!

Це зарано ти зазналась.

- Гордих, злих і самолюбів

Не беруть туди до шлюбу!

- Ви – зависники, я знаю!

 Ось бабусю запитаю.

- Що ви, діти, розкричались?

Завжди мирно, гарно грались.

- Он, бабусю, ця малеча

Все мені лиш суперечить.

- А що, люба, з вами сталось?

Ви чого тут сперечались?

- Кажуть діти, що на небі,

Як я гарних, там не треба!

- Люба, я ж тобі казала

І також попереджала:

Буде той лиш святкувати,

Хто омиє свої шати:

Хто всю злобу і спокусу

Змиє Кровію Ісуса

І віддасть своє серденько

Назавжди Йому,  швиденько!

Кличте разом всі Ісуса!

Захистить вас від спокуси.

Лиш у Нього вчіться, діти.

Любить всіх Спаситель світу!

 Серце, люба, хай вже скаже:

- Геть від мене, гордість вража,

Бо від тебе все зазнайство,

Не вкрадеш у мене Царство!

- Буду друзів я любити

І не буду вигонити,

Разом будемо всі гратись

І до Бога наближатись!

Хай у серці Він царює,

Захищає нас і чує

Наші просьби і потреби,

Хай усіх візьме на небо!

Руки дружно всі здіймаєм.

- Вже гряди, Ісус! -  гукаєм.

Наш Господь,  прийди, чекаєм,

Всі Тебе ми прославляєм!