Кличу Тебе!

КЛИЧУ ТЕБЕ!

КЛИЧУ ТЕБЕ!

Ти Господь, мій Бог, Ісус!

Я до Тебе лиш горнусь!

Гордість, геть! Ти - ворог мій,

Родич всіх гадюк і змій!

Бо від тебе лише зло

Всюди, де б то не було!

Підповзаєш крадькома -

І вже розуму нема!

Кличу я Тебе, Ісус!

Бо Тобою лиш спасусь!

Я приймаю Божий дар!

Ти - Владика, Бог і Цар!

Царствуй Ти, Ісус, в мені,

В моїм серці на всі дні!

СТРУМОЧОК.

Мандрували в лузі діти,

Захотіли дуже пити.

Ось побачили струмочок,

Мчав з болітця у ярочок,

Осока і мох з лататтям

Обнялись, як рідні браття;

Квіточки, як сині очі.

Їх садили руки Отчі,

В дивні шати зодягали,

Щоби люди радість мали,

Божу милість пізнавали

Й славу Господу віддали.

Серце дав нам, щоб любити,

За любов Його хвалити,

Милість з вдячністю прийняти

І Його лиш прославляти!

ХТО ГОЛОВНІШИЙ?

Василько,  його всі друзі

Знов гуляли разом в лузі.

Сперечались: хто важніший,

В цьому світі головнішй.

Василько сказав: «Людина –

Цар природи. Не новина.

Всі давно про це вже знають,

Лиш невігласи шукають.»

Обізвався Федь до нього:

- Клич царя отого свого:

Хай він зробить нам струмочок,

Дасть нам квітів у віночок,

Хай він словом зробить море,

Забере в людини горе,

Зцілить вмить її від рака,

Чи з нічого зробить шпака.

Що-небудь, хоча б найменше,

Аби стати в світі першим,

Жити вічно, не вмирати

Й це життя комусь ще дати.

Ми без Бога – нуль квадратний!-

На ніщо бо він не здатний.

Бог дає життя нам, воду

І прекрасну людям вроду,

Милість Він дає щоденно.

Бог є Цар, Превознесенний!

Все повстало Божим Словом!

 Діти Божі під покровом.

Він завжди охороняє,

Хто лиш Богу довіряє,

Хто в життя своє покличе,

Того Він і возвеличить!

ВСЕ БОЖЕ.

Вперта гордість Василькова

Повставала знову й знаву.

Не хотів бо він здаватись,

А ще Богу поклонятись.

- У Федька температура

І ослячая натура.

Ти не знаєш, що новини

Скрізь говорять про людину:

Все, що зроблено рукою

І людською головою?

Розум куций – не постигне,

Вище себе він не стрибне,

Бога ти Тому  шукаєш,

Бо байки лише читаєш.

- То не байка – Слово Боже!

Воно все на світі може!

Бо живе і сила в Ньому,

То є світло в світі цьому

Серед темряви і бруду!

Йти за Ним лише я буду!

В Ньому правда і надія,

Моє серденько радіє.

Розум Бог дає людині -

І колись, а також, нині!

Все, що знає, все, що може,

То від Нього, бо все -  Боже!

ЯК СТАТИ ЩАСЛИВИМ.

Хто щасливим хоче стати,

Мусить швидше утікати

Від усього, що є лишнє,

Що є гордість, що є пишне,

Бо воно тебе тримає

І до муки спонукає,

І до заздрості, до блуду,

А на очі шле полуду,

Щоб не бачили, що гоже,

Що по - правді і що Боже,

Щоб усе ви загрібали,

Миру й спокою не мали;

Щоби ви не наситились

І в дурницях утопились;

Загубили Царство Боже,

А натомість, - що негоже.

Проженіть ви геть лукавство,

А любіть всі Бога й братство!

Так відкриється вам Небо,

Буде вам в житті, що треба!

ШАНУЙ ДАР БОЖИЙ.

Стоїть Барсик на вершині.

Стільки дива бачив нині!..

- Всюди бігаю я, скачу,

Але звідси стільки бачу!

Там внизу - вирує місто,

Тут – приємно, гарно, чисто,

В серці мир і радість тиха.

Раптом він згадав, на лихо,

Ту «прониру», чорну кицьку:

Вкрасти – має кепську звичку!

Вибух злості і зневаги

Вивів враз із рівноваги.

Він завив, загавкав люто:

- Кістку з'їсть! Цьому не бути!-

І помчав чимдуж додому,

Як від вибуху, чи грому.

Благодать отак міняєм.

А на що? – Самі не знаєм.

Мир і радість – скарб великий

Звірям, людям від Владики.

Тож навчімось шанувати,

Богу славу віддавати!

НАЙПРЕКРАСНІША КРАЇНА.

У дворі змовлялись діти:

Що їм треба знати, вміти,

Щоби разом мандрувати

І країну ту шукати,

Де нема ні сліз, ні плачу,

Люди мають гарну вдачу,

І навкруг усі щасливі;

Тих нема, що дратівливі.

Мабуть, це далеко дуже.

- Ти не знаєш, Петре, друже?

-Знаю. Можу вам сказати,

Де країну ту шукати.

Царство там  лише й у того,

Хто у серці має Бога,

Ходить завжди в Божій волі -

Мир і радість в його долі!

НЕ БАРІТЬСЯ, НЕМА ЧАСУ.

Всі - сюди! Мерщій, зберемось!

Йде Петро, всі насміємось!

- Ти скажи нам, Петре, брате,

Де країну ту шукати?-

- Та країна – Царство Боже.

Бути там не кожний може,

Бо вона у серці того,

Хто закликав в серце Бога.-

- Що ти, Петре, схаменися

І на землю опустися!

- І нащо було питати?

Знав, що буде він брехати –

Запалився знову Вася,

Наймудріший в своїм класі:

Царство в серці, що придумав!

Ти над цим ось довго думав?-

- Два царі відомі в світі:

Пише в Новім Заповіті.

Є Владика – Цар усього:

Всього, всього, всього, всього!

Все, що добре, то від Нього,

І не кривдить Він нікого.

І є цар, що зветься злодій:

Скритний, хитрий цей «добродій».

Все краде, ще й Божу славу,

А в людей він вкрав державу,

Землю нашу милу рідну,

І зробив її бесплідну,

Стали всі його рабами,

Що пов’язані словами

І недобрими ділами,

Ще й лукавими думками.

Він царює у їх тілі,

Видно добре це на ділі:

Серце їх тверде, крижина,

У гріху життя стежина,

Бога в серце не приймають,

Горде «Я» лиш піднімають,

Величаються і мріють.

Їхні всі діла зотліють!

Джерело життя в Ісусі,

Слава й сила – в Божім Дусі!

Друзі любі, пам'ятайте:

Ви царя свого пізнайте!

Хто керує, править вами

І ділами, і словами?

Як же в серці нема Бога,

То у пекло вам дорога!

Поспішіть Його пізнати

І просіть зацарювати!

Сатана – цар світу цього,

Не залиштеся у нього!

Він украв усе, що добре,

Дурить вас, до себе горне.

В нього підлість, гріх, розваги,

Злість, насильство, біль і маги.

Гордість, звичаї і моду,

Блуд придумав для народу,

Щоб грішили всі ще більше,

Щоб ставало все ще гірше:

Сльози лилися рікою,

Горе йшло щоб за ногою.

Чуйте, люди, голос Божий!

Просипайтесь всі, хто може!

Він вас кличе в Царство Боже!

Слухай! Йди! Він допоможе!

Бог вас любить і чекає,

Знайте: Він усіх прощає!

Не баріться, нема часу,

Душу Бог спасе і вашу.

Дайте в серці Йому владу,

Лиш до Нього йдіть на раду!

Опустили діти очі

І замовкли всі охочі,

Перестали глузувати

І не сміли вже питати.

І ви, в серце подивіться

Та від злого відверніться!