КАТРУСИНІ ПРИГОДИ.

КАТРУСИНІ  ПРИГОДИ.

- Ой, нарешті, воля – літо!

Я не буду вже сидіти

Кожний день лише з книжками

І ховатися від мами:

То щось мити, чи стелити,

Чи квітки в горшках полити –

Мама вміє відшукати,

Лиш аби не спочивати.

Я охоче спочивала б

І нічого не вивчала б!

Бо мені воно не гоже:

Пошукаю Царство Боже!

Там не треба турбуватись,

Ні читати, ні навчатись.

Сам Господь про всіх подбає:

Все, що треба, постачає.

Відповіла їй бабуся:

- Помиляєшся, Катрусю,

Всіх послушних Бог чекає,

А лінивих – не приймає.

ПРО ЦЕ В ЧИТАНЦІ НЕ ПИШУТЬ.

Вся у роздумах  Катруся:

«Як до Царства доберусь я?

Треба щось мені робити

Й Бога чимось задобрити.

Але як? Сама не знаю!

Я в бабусі запитаю.

Знає все, це мусить знати,

Як то шлях туди шукати».

Пригорнулась до бабусі

Її внученька Катруся.

Посміхались оченята –

Чисто все хотіли знати.

- А у Читанці не пишуть:

«Бог прийме послушних лише,

Що тісні Його ворота».

- Ти віддай Йому турботи.

Самотужки не старайся,

Cлова Божого навчайся.

Він тебе чекає, просить.

Ласки в Нього – всім нам досить.

- Звідки все Він може знати,

А ще всім допомагати?

- Наш Господь усіх нас знає.

І завжди допомагає.

- Ну, гаразд, моя бабусю.

Зашарілася Катруся,

Сіла в затінку на лаві.

Всі думки її лукаві:

«Я ж не можу розказати,

Що приходиться збрехати.

Стала лінь мені подруга –

Причепилась, як недуга!

Як приходиться читати,

 Очки зразу хочуть спати.

Ручки, ніжки, наче з вати,

Як в кімнаті прибирати?

Всі ляльки порозбігались

І ручки порозкидались,

Олівці кругом і всюди –

Все це я збирати буду?

Я ж маленька ще, насправді.

Як скажу Йому по правді?

Краще, мабуть, не казати.

Я сама піду шукати.

Як ворота відшукати?

Буду пильно розглядати.

Всі широкі пропускаю,

А вузенькі – розпізнаю.

Буду міряти собою.

Як не влізу, то постою

І постукаю чемненько.

Як не впустять? Я ж маленька.

А, як треба, то заплачу.

Ну, нічого – там побачу.

Головне, щоб не здаватись

І нікому не признатись.

Як знайду я Царство Боже,

Все тоді робити зможу:

І до школи не ходити,

І уроки вже не вчити,

Вранці-рано не вставати –

Скільки схочу, буду спати!

Зуби там не треба мити,

Ліжко, також – не стелити.

Скільки схочу буду гратись

І нікого не боятись.                           

« Рай там» - чула,  кажуть люди,

І розвагам меж не буде.

Я візьму і ляльку Люду.

Як без неї там я буду?

І Бровка також не лишу.

Мамі любій лист напишу.

ЛИСТ ДО МАМИ.

Катря нишком все збирала,

Лист для мами написала:

«Мамо люба, не журися

І терпіння наберися.

Йду шукати Царство Боже.

Бог мені хай допоможе.

Ти не плач, не побивайся,

А готуйся і збирайся.

Підготуй також і тата.

Хай не йде мене шукати.

 Я за вами повернуся –

Ти не плач. Твоя Катруся.»

ТІСНІ  ВОРОТА.

Катря містом мандрувала,

Тих воріт вона шукала.

Їх собою виміряла –

Вже втомилась і охляла.

Ледве ноги волочила.

«Де ж присісти, щоб спочила?

Вже і сонечко сідає.

А тут, може, їх немає?

Може я не там шукаю –

В іншім місці, що не знаю?»

І розплакалась Катруся:

 «Як додому повернуся?»

Де той дім, вона не знала –

Так далеко заблукала.

Плаче злякане дівчатко:

«Де ти, мамо? Де ти, татку?»

ЗНАХІДКА.

І один високий дядя

Раптом дівчинку наглядів.

«Певно, це ота дитина,

Що шукає вся родина?

Перелякана – помітно.»

 Запитав її привітно:

- Справи як твої, Катрусю,

Чим тобі я прислужуся?

- Я ходила між дворами.

Хочу вже мерщій до мами…

Не здолаю в ніжках втому

Хочу вже, мерщій, додому-у-у...

Подзвонив він мамі й тату

І повіз її до хати.

Так Катруся мандрувала –

Царства Божого шукала.

Любі дітки, треба знати:

Без батьків не мандрувати!

І не будьте ви лукаві,

Будьте чесні в кожній справі!

Я МУШУ ЗНАТИ.

- Розповісти мені мусиш,

Дорога моя, бабусю,

Де ж то є те Царство Боже?                                                   

Відшукати я не можу!

- Пильно слухай, будь уважна,

Ця розмова дуже важна.

Царство там, де Цар царює.

Там Він днює і ночує.

Наш Господь Ісус – Владика.

Слава, честь Йому велика!

Цар землі і неба й всього –

Серце наше лиш для Нього!                        

Там, де Він, там мир і радість

І боїться Його слабість,

Зло далеко, геть втікає,

Сліз і плачу там немає.

Він дає усе в любові,

Що казав в Своєму Слові.

Як у в серденько запросиш,

Буде все, що лиш попросиш.

- Ой, бабусю, хочу мати,

Таємниці хочу знати!

А коли прийде до мене?

Не було б у нас замкнено!

СЕРДЕЧНІ ТАЄМНИЦІ.

- Ти, Катрусю, не журися,

А спочатку подивися

Чи нема у тебе бруду,

Бо у бруді Він не буде

В твоїм серці проживати,

Бо Він зла не хоче знати!

- Що це ти, бабусю, любко?

Я хороша, як голубка.

- Може краще прослідкуєш,

І, що зможеш, порахуєш?

- Я готова рахувати,

Бо не маю що ховати.

Чиста, наче кришталева,

Можу бути королева.

- Бачиш, внученько, ти горда.

Риса ця зовсім не добра.

Зло вона в собі ховає,

Все недобре покриває.

- Я від інших не є гірша,

Може, навіть, трошки ліпша.

Стала Катря наступати,

Щоб гріхи свої сховати.

- Не ховай гріхи, Катрусю,

А віддай усі Ісусу!

Він тебе простить, онучко,

Поведе уже за ручку.

Чесно, донечко, признайся,

Не гріши і не ховайся!

Як ти хочеш в Царство Боже,

Лінуватися негоже

Ані в школі, ані вдома,

Не брехати: «Мучить втома»,

Правду завжди говорити,

І слухняно все робити.

Маму й тата шанувати

І ніколи не брехати!

КАТРУСИН  ВИБІР.

Тож, задумалась Катруся

І покликала Ісуса:

- Ти прости мене, Ісусе!

Мій Господь, Тобі молюся!

Буду я уже відверта

І не буду більше вперта.

Ти  прийди, Тебе я кличу,

 Ім’я Боже  возвеличу.

І не буду вже гордитись,

Хочу щиро я змиритись,

Мій Господь, перед Тобою.

Я не буду вже такою.

В моїм серці будь Владика!

Слава й честь Тобі велика!

Ти твори мене новою,

Хочу бути я з Тобою!

Ти царюй! Хай Царство Боже

І в мені вже бути може!

Хай же мир, любов і радість

Проженуть навіки заздрість,

Все нечисте, нехороше –

Я Тебе, мій Боже, прошу!

В Ім’я Господа Ісуса,

Отче наш, Тобі молюся.