Дитячі пригоди.

ДИТЯЧІ ПРИГОДИ.

ПРОСИ В БОГА  НА  ДОБРО.

Коля був в сім’ї найменший,

Завжди, всюди він був перший.

Браття братика любили

І за нього все робили.

Що розкидає, збирали

І ніколи не картали.

Став Миколка підростати

Й не хотів великим стати,

Щоб самому все робити,

Руки, ніжки, зубки мити,

А ще й іграшки збирати

І всіх старших шанувати.

Раз до Бога він молився:

«Бог, зроби, щоб не змінився,

Щоб завжди я був маленький,

Звали завжди «наш любенький».

Горе тим, хто вередливий,

А до того ще й лінивий.

Треба доброму навчатись

І за мудрістю звертатись.

Бог дає усім, хто просить

На добро і тих підносить.

АЙ І ПОМАГАЙ.

Був у мами хлопчик – Ай,

Ну, а другий – Помагай.

Ай – любив лише смітити

І нічого не робити.

Всі завдання зі сльозами.

Все упрошував він маму,

Щоб уроків не робити

І до школи не ходити.

Старший братик Помагай –

Любить школу, рідний край,

Любить всім допомагати

Й все на світі хоче знати.

Бога в серці хлопчик має,

Кожен день Йому співає.

Будь, як братик Помагай,

Лінь від себе відганяй!

ЧАРІВНИЙ СОН.

Виріс я і вже великий:

Сам взуваю черевики!

Нині в ліс підемо з татом.

Ой! А радості ж багато!

Все навкруг у позолоті,

Змовкли жаби у болоті,

А зайці немов скажені –

Так і кидаються в жмені,

Кличуть разом позмагатись,

Не стають вони сміятись.

Вітер гонить листя хвилі –

Край мій рідний, любий, милий!

- Тату, глянь, які грибочки!

Вкрили всі старі пеньочки!

Я швиденько їх збираю

І у кошичок складаю.

Зайченята всі регочуть,

Їжачки лише фуркочуть –

На голках грибки, кислиці:

Все до власної скарбниці.

Сміх почув вгорі, позаду:

На голівку, наче градом,

Сипав хтось мені горішки

Так багато! Ні, не трішки!

А горішки повставали

І до кошика стрибали!

Я від подиву сахнувся

І об пень старий спіткнувся.

Швидко білочка підбігла

Й підхопити мене встигла.

Та на цьому я проснувся…

Жаль, до лісу ще б вернувся.

Бог дарує казку дітям

І голівку гладить віттям,

Ніжно сонечком цілує,

Сон щасливий їх вартує.

Для всіх хлопчиків, дівчаток

Чинить радості багато,

Щоби дітки підростали,

І Творця свого пізнали.

ХТО ВИНЕН?

 Тато Ігоря питав:

 - Хто це все порозкидав?

- Ой, татусю, я не знаю,

Чемний я, не розкидаю!

Я не бачив, а читав,

То Максим порозкидав!

А Максим відповідає:

Ти бабусю не питаєш.

Все на світі вічно я

І лиш витівка моя!

Є ще також котик Мурчик –

Твій любимчик і лизунчик,

От у них і запитай,

Чесно крайнього шукай.

Ну, звичайно, тато знає,

Хто вину свою ховає.

Знає також і Господь,

Не ховайся, а приходь

І вину свою признай.

Гріх – є ворог, не ховай!

ПОВІТРЯНА КУЛЯ.

Гарна куля повітряна

Полюбилася Степану.

Цілий день Степанко грався,

Інших іграшок цурався.

Загордилася небога,

Відвернулась від усього.

І все більше вихвалялась

І гордилась, надувалась –

Аж не витримала гума

Похвальби і цього глуму.

Трісь – бабах! Нема вже кулі –

Лиш мішечок. Й всі забули.

Не гордіться, мої любі,

Щоб не було і вам згуби.

Бог противиться всім гордим –

Любить, жалує всіх добрих.

БОЖИЙ ДАР.

Що це сталось нині в лузі?

Зажурились діти – друзі.

Хтось посік кущі і трави,

Квіти стяв він для забави.

Все розкидане прив’яло

І від болю аж стогнало.

Сумно стало на галяві.

Прискакав наш Митя бравий.

Їхав, наче на коняці,

І кричав, як у атаці:

Всіх рубай! Ура! В атаку!-

Вдарив, також, і собаку.

Той заплакав, відступився,

І вояка зупинився.

Він не жалував – сміявся,

Глузував і надимався.

Діти любі, схаменіться,

Злом своїм ви не гордіться!

Щоб рости вам і радіти,

Бог вам дав дерева й квіти –

Ліки з Божої аптеки,

Холодочок у час спеки.

Дар цей Божий ви шануйте

І даремно не руйнуйте.

ГРАБЛІ.

В куті в садочку на землі

Лежали й плакали граблі.

Почав вже гнити їх держак.

- Обслинив геть мене слимак,

Іржа з’явилась на зубах –

За літо й зиму буде крах. –

Федько малину там шукав

Й ногою в зуби їм попав.

- Ай! –Щось по лобі трах – бабах!

І – зорі сипались в очах.

Великі знають і малі,

Що роблять їм тоді граблі:

На лобі гуля, як кулак,

Для всіх забудьків і зівак.

Відтоді Федір не лишав,

Знаряддя все на місце клав.

Отож, любенькі, не кажіть:

«То Бог скарав.» - Ви не кладіть!

Бо ми самі шукаєм зла –

Граблі лишаєм для чола!

ТАНІНА МОЛИТВА

Таня гратися скінчила,

Все на місце позносила.

Личко, ручки гарно миє –

Все сама вона вже вміє.

Ліжко швидко розстелила

І з Ісусом говорила:

Все від Тебе, що я маю, –

Дяку я Тобі складаю

І за маму, і за тата,

І за Петю, мого брата!

Мій Ісус, Тебе кохаю

І за нас усіх прохаю:

Охорону шли нам  з неба,

Забери все, що не треба,

Що в Твоїх очах негоже.

Дай нам все Твоє, що Боже,

І щоб ми всі вранці встали

Й Тебе, Господи, вітали!

А тепер – добраніч, Боже!

Сплю спокійно, Ти – все можеш

І всіх нас охороняєш.

Ти – ніколи не дрімаєш!

Прошу я в Ім’я Ісуса

І з Тобою не боюся!

 СМІЛИВО ТИ СКАЖИ!

Всіх боялась Оля. Скрізь

Страх за нею слідом ліз.

Жах – боялась темноти,

Звірів, птахів, висоти!

Коли плакала: « Боюсь!»,

Підійшов Христос Ісус.

Тихо, Олечко, не плач.

Всіх, найперше, ти пробач!

Я даю тобі Мій мир –

Сильна ти, як богатир,

Бо даю Свій Дух Святий.

Будь смілива, в мирі жий!

Ще даю Ім’я Моє,

І воно тепер твоє.

Не посміє більше страх

Нести муку, біль і жах!

Слово Боже бережи!

Стань, сміливо ти скажи:

Геть від мене, вражий страх!

Не наводь на мене жах!

Я тебе вже не боюсь,

Бо зі мною мій Ісус –

Охорона і мій щит!

Хай від мене зло біжить

В Ім’я Господа Христа!

Я вже Божа і свята!

А коли ворожий страх

І на вас наводить жах,

Кличте Господа Христа

Назавжди в своє життя!

ДОБРИЙ ДРУГ.

Дві подружки, Оля й Поля,

Разом вдома, разом в школі.

Не розділиш їх водою –

Дружба їх була такою.

Поля раз була спіткнулась

І - в болоті простягнулась.

Просить Олю виручати,

Хоч би руку їй подати.

Та скривилась й відповіла:

- Ще чого б ти захотіла!

Як піду допомагати?

Шубку можу замарати

Й чобітки у мене білі.

Ні, не можу в такім ділі.

Підійшла до них Оксана –

Та не так шикарно вбрана.

Руку Полі простягнула,

Ту з болота потягнула,

Все геть чисто позбирала

І старанно повтирала.

Тоді Поля зрозуміла:

Видно друга з його діла.

Друг не той, хто часто з вами

Й любить вас лише словами.

Добрий друг - то є від Бога.

Він, як швидка допомога:

Завжди всюди виручає

І платню не вимагає,

Не боїться забруднитись

І для друга потрудитись.

Друзів, діти, вибирайте

Й дуже добре пам'ятайте:

Злі, лукаві товариства

Приведуть лиш до безчинства.

З ким дружити заведешся,

Того ти і наберешся.

Подивися і послухай,

Май відкрите завжди вухо:

Де не Божа лине мова,

Там біда прийти готова.

Наш Ісус нам допомога

І життя всього дорога.

Славте Бога, величайте

І всю честь Йому віддайте!

ВЕРЕДЛИВА НАТА.

Вередлива була Ната –

Одиначка в мами й тата.

Всі любили, догоджали

Так, що більше вже й не знали:

Як сказати, що купити, -

Так щоб Наті догодити.

Якось доня їм сказала:

- Ще не всюди побувала.

Де те місце є, не знаю.

Хочу я тепер до раю!-

- Моя внученько, до раю

Вередливих не приймають.

Непослушних, те всі знають,

Лиш до пекла відправляють.

Перше ти навчись любити,

Шанобливо говорити,

Завжди Бога шанувати,

Тата й маму поважати.

Будеш лиш тоді щаслива,

Як не будеш вередлива.

Стань послушною, голубко,

Дорогая моя, любко.

ДАР ЧЕКАЄ.

У садочку було чути:

Хто в житті ким хоче бути.

Хочуть бути всі – артисти,

Співаки і танцюристи,

Чи моделі, стюардеси,

Щоб про них писали в пресі.

Хочуть слави, слави, слави.

Та життя, то не забави.

Для вас, кожному, у Бога

Є найкраща та дорога,

Що для тебе лиш одного –

То ж запитуй ти у Бога.

Дар для тебе Він тримає.

Не барись, ходи – чекає!

АНТОСИКОВІ ВІДКРИТТЯ.

Перед святом Миколая

Цілу ніч не спав Антосик:

«Я лиш чую та читаю:

Миколай гостинці носить»

Він хотів усе те знати

І побачити вже того,

Дещо також запитати

В милосердного святого.

Він роздумував, лежачи

І накрившись одіялом:

«Так мене ніхто не бачить.

Все побачу – що б не стало!

Видно так мені кімнату:

Я не можу прозівати!

Миколай  щораз, у свято,

Ходить радість роздавати».

Голова його гуділа,

До подушки  прилипала.

Обважніло усе тіло

Із свинцю, немов би стало.

                 

Так, всю ніч, із  сном в двобої

Борюкався наш Антосик.

До подушечки м’якої

Притягався бідний носик.

Раптом, вранці рано дуже

Двері тихо відчинились.

Що б ти думав, любий друже?

Серце, ніби, зупинилось:

Ось, нарешті,  я побачу

Сам святого Миколая.

Як же то йому віддячу?

Особистість він святая.

Ні, ні, ні ще не вилажу

Я із схованки своєї.

Може бути, що ображу

Чином витівки моєї?

Ба, та що це? Не повірю:

Став мій тато на порозі.

Серце впало, наче гиря:

Ковзани  тримав хороші,

Саме ті, що я вподобав

Позавчора в магазині,

На тарілці різна здоба

І цукерки у корзині.

Тато все поклав на ліжко,

Ніби так, що під подушку.

Вийшов тихо, наче мишка.

Кошик взяв Антось за дужку,

Кинув геть його від себе –

Роблять, ніби я маленький!

Знову байка! Ні, не треба

Побрехеньок солоденьких!

Вже не міг заснути більше.

Час прийшов іти до  школи.

Що попереду? Ще гірше:

На плечі він спав в Миколи.

Так пройшли усі уроки

І не чув, що каже вчитель.

Що за напасть і морока:

Сон бо ж є тяжкий мучитель.

Ну, хоч став очам підпари

І залізного корсета!

Кості, наче, десь поділись,

Тіло, мов сира котлета.

Аж чотири одиниці

Ніс в щоденнику Антосик.

Сльози  ллялись, мов водиця,

І червоний шморгав носик.

Не журись, тримайся, друже!

В Слові Божім ти повчайся.

Наш Господь всіх любить дуже

Подружитись з Ним старайся.

Правду Він лише розкаже  -

Таємниці всі відкриє,

Дивосвіт тобі покаже,

 Твоє серденько зігріє.

Не барись, віддай  Ісусу

Всю твою печаль, проблеми.

Він  врятує й твою душу

Будеш ти благословенний.

ПЕРШЕ ЗНАЙОМСТВО.

(Бабусині спогади.)

Кіз не бачило ніколи

Те допитливе дівчатко.

Ще мале було до школи,

Двір був школою спочатку.

Всю «науку» проходили

На подвір'ї, на майдані.

Все «надійно ухопили»,

Театральні мали дані.

Якось їй зустрівся козлик:

Що за чудо, що за диво?

Дивний в нього дуже носик,

Та яке ж воно красиве!

І голівкою він крутить,

Наче дівчинку вивчає.

Ухопив зелений прутик,

Пожував – і вже немає.

Язика  все виставляє,

Очки мружить і сміється,

До змагання припрошає,

А нарешті і плюється.

«Ну, занадто це вже дуже!» -

Розгнівилося дівчатко:

«Я тобі покажу, друже,

Що і як – та до порядку!»

Все показувати стала:

І сукало йому дулі,

 Язика ще виставляла,

 Ноги, начебто ходулі…

Що там тільки не бувало!

А цапок собі сміявся

І завзяття його брало,

До атаки готувався.

І коли то вже нарешті

Там кінчалася  вистава

«Як Івановій же тещі

Тітка Мотря показала»,

Так дитя те повторило,

Як та тітка там плескала.

Те цапка так розізлило,

Що дівчатко й не чекало.

Як побачив цю картину,

Наїжачивсь, розігнався,

І як влупить нижче спини…

 Став і знову засміявся.

Вже обходило дівчатко

Того цапа стороною

Та вже думало спочатку,

Щоб не стрітися з бідою.

Тож обходьте, браття любі,

Й ви нечисте стороною,

Не беріть, що миру любе,

Бо візьме і вас з собою.

Те, що в мирі є високим,

То огида є для Бога.

Хай не буде рот широким,

Щоб не стала ти убога.

А прийми Ісуса жертву –

Дар любові і спасіння!

Він воскрес для тебе з мертвих,

Ти прийми Його насіння!

І рости на Божу славу

У здоров'ї, в щасті, в мирі!

Богу честь, хвала, держава!

Славте Бога, будьте щирі!

ЛІНЬ.

Спить Лукашик і не знає:                                                 Лінь над ним всю владу має,

У колисочці колише.

Он, сховалася, не дише.

З лінню, братику, не грайся,           

Прибирати сам старайся!

Лінь же, діти, не від Бога.

З  нею – в пекло лиш дорога!                                                                                             

ЛИСТ ДО ІСУСА

Ісус, Господь мій дорогий!

Ти любий, милий і святий!                                             

Ось, мій привіт Тобі я шлю.

Тебе я більше всіх люблю!

Прошу: читай і відпиши.

 Ісусе любий, поспіши.         

Надію маю, що разом

Підемо всюди на пролом,               

І не зупинить нас ніщо!

Відмінник буду – хай там що!

Поб’ю рекорди світові!

 Герой! Вінець на голові!

Йому Господь наш відповів:

- Я розум дав, щоб сам зумів!

                              

 Моєї мудрості шукай,

А ліні, злу не потакай.

Ти гордість вражу – проганяй

І двері їй не відчиняй!

Чужої слави не бажай!

Працюй, рекорди побивай!

                                                                             

Послушним будь, мій син Іван!

Для тебе є у Мене план.

                                                              

Якщо зі мною будеш ти -

 Досягнеш завше висоти!

                                                                                                                                   

В ЧОМУ РІЧ?

Все, за що Петрусь береться,

Все не так і не ведеться:

Чи криве, чи кособоке –

Лиш засмучує всім око.

В чому річ і де причина?

Розгубилася дитина,

А Господь до нього каже:

«Не роби того, що враже!

Будь уважним, терпеливим

І не будь ти дратівливим.

Слухай доброї поради,

То не буде в тебе вади.

І нічуть не сумнівайся

Та до Мене наближайся.

Я - у всьому допоможу.

Ти любов побачиш Божу!»

ПОМІЧНИЦЯ.

Мала мама одну доню –

Чепуруху, любу Соню.

Довго вранці чепурилась

І до школи запізнилась.

Її вчителька питає:

- Мама, Соню, про це знає?

Ти щодня приходиш пізно.

- Не дивіться ви так грізно.

Мамі я допомагала:

Я варила, мила, прала.

- Добре, Соню, довіряю,

Нині в гості завітаю.

Зашарілося дівчатко,

Причаїлось, мов звірятко.

- Ну, навіщо я збрехала? –

Щиро так себе картала…

Не дозвольте, любі діти,

Ви брехні у вас сидіти.

Щиру правду лиш кохайте

І по правді все вчиняйте.

Бог звелів нам не брехати

І батьків щоб шанувати.