КАЗКИ "МИШКО"

ВИРОДОК.

Час прийшов і та година –

Пробивається пташина.

Зсередини наступає

Шкіру тверду він довбає.

- О! Нарешті, світ я бачу!

Маю я орлину вдачу.

- Ой, та що ж це за дитина?

Голе черево і спина,

Голова якась велика,

Дзьоб, неначе заковика.

Народилося малятко.

Чи не виродок - курчатко?-

Що ж то діяти, не знала.

Своїх діток позбирала,

Повела у сад гуляти,

Черв’ячків щоб поклювати.

Бідна квокала, просила –  

Пташеня не мало сили.

- Ой! Крадеться вже сорока,

Та злодюга білобока!

І побігла мама-квочка,

Залишила там синочка.

Гусенята й каченята

Насміхалися завзято.

Він голодний гірко плакав.

Підійшов Сірко, собака.

- Хто ти є? Не розумію.

Допоможу, як зумію.

- Я залишений, голодний,

А цей світ такий холодний,

І ніхто мене не любить,

Не годує, не голубить.

Я від холоду страждаю,

Всі мене ось зневажають.

- Хоч не знаю, що за птиця, –

Побиватись не годиться.

Бо є Той, Хто всіх нас любить,

Він годує і голубить.

Наш Господь – Ісус, Спаситель.

Він усім нам попечитель.

Ти поклич Його швиденько.

Він прийде в твоє серденько

І зігріє, нагодує,

І з тобою помандрує.

Дуже крихітка зраділа,

Стрепенулась, осміліла:

Кличу я Тебе, Ісусе!

Ти спаси і мою душу!

Ти мій Бог і мій Владика,

Слава й честь Тобі велика!

Будь, Господь мій, Ти зі мною,-

Загородою, стіною.

Відтепер я Твій навіки!

Ти мій Хліб і мої ліки!

Ти мій Цар, моя надія –

Моє серденько радіє.!

Швидко вбрався в гарне пір'я –

Став найкращим на подвір'ї.

То орлиний син в неволі:

Бог вершить усіх нас долі.

Він розправив свої крила,

А від Бога прийшла сила

І майнув у вись, за хмари.

Згиньте всі прокляття й чари!

Нам Ісус дає всім волю,

Щастя, радість, добру долю.

БУДЬТЕ НА СТОРОЖІ.

Дядько Федір сіяв нині

Кукурудзу у долині:

Кидав три, а де чотири,

Щоби добре посходили.

Недалечко охорона -

Походжала там ворона.

« Кар та кар» - усе гукала

Й все сімейство закликала:

- Всі мерщій беріть лопати,

Приготуйтеся копати!

І як Федір піде їсти,

Тоді зможете всі сісти!

Ну а доти – серед гілля!

Замовчіть – не на весіллі!-

Так ворони пильнували

Й кукурудзу всю покрали.

Бог посіяв вам насіння

На добро і на спасіння.

Отже, дітки мої любі,

Щоб не мали часом згуби,

Бо ворожі діти злії,

Причаїлись, як ті змії.

То ж пильнуйте щохвилини,

Не прогавте ні зернини!

Серцем слухайте всі Бога

Він життя нам і дорога.

ГОРДІСТЬ.

Не вгавала горошина:

- Я доросла, не дитина!

Тут в стручку я задихаюсь!

Що є в світі, як дізнаюсь?

Світу білого не бачу!

День і ніч я гірко плачу.

-Зачекай, моя дитино,

Не прийшла ще та година.

Нас господар позбирає

І в коморі заховає.

Дітям будуть пиріжечки,

Каша, суп – як лік з аптечки.

Не хотіла горошина

Бути там, де вся родина.

Вона галку попросила,

Щоб її та поносила,

Щоб пізнати радість світу

Й не лежати у засіку.

- Ой! Лечу я – горошина!

Славна, люба ця година!

Раптом галка закричала

Й горошина долі впала.

Опинилась у мокроті –

В бур'янах, немов у дроті.

Оповили, обкрутили,

До землі її прибили.

Тяжко, гірко там лежати –

Стала швидко набухати,

Почорніла і зогнила.

Так життя своє скінчила.

Ви не будьте, діти, горді –

Будьте щирі, завжди добрі.

На Ісуса всі рівняйтесь,

Слова правди не цурайтесь.

А воно - лише у Бога.

Всім у вічність Він дорога.

Бог вас любить, пам'ятайте!

Славу й честь Йому віддайте!

ЯК НЕ ЗНАЄШ, ТО МОВЧИ.

Гусінь місце вибирала:

Де б вона відпочивала.

Зручно ніжки всі розклала

І волосся розчесала,

Шурувала очі, ротик

І погладила животик,

Позіхнула, здивувалась:

Що це поруч відбувалось?

Щось вилазило із дірки,

Вибиралась в муках, гірко.

- Що воно таке? Не знаю.

Ну й гидота виповзає:

І без кольору, без виду,

Голе, зморщене, без встиду.

Як так можна допускати:

Світ таким от наповняти?

Поки гусінь лютувала,

Бруд із рота виливала,

То від Бога чудо стало:

Враз  «гидота» засіяла,

Розрівняла чудні крила

І красою осліпила.

Гусінь аж відкрила рота

Тай упала у болото.

То ж  не падайте, любенькі,

Не любіть ви побрехеньки,

Не обпльовуйте нікого:

А ні свого, ні чужого!

Бог творив нас всіх з любов'ю

І купив своєю кров'ю.

У Христі усі ми - браття!

Хай любов горить багаттям!

СЛУХАЙ ТАТА.

Мама - міль з синочком любим

Їли в шафі дружно шубу.

Пильно хлопчика повчала:

- Набирайся тіла, сала,

Не пора тобі за двері,

Зараз їж, бо час вечері!-

Не послухався синочок,

Шуснув  шпарко у таночок.

- Всі плескали у долоні,

Квіти кидали червоні

У диван, у шафу, всюди -

Так вітали мене люди!-

- Ти не мудрий, любий сину,

Не шанує міль людина.

Квіти всюди вони клали,

Щоб всю міль повибивали.

Ти не слухав мене й тата,

То й пора прийшла вмирати.

Тож-бо, слухайте всі, діти,

Божі, Отчі заповіти.

Наш Отець Небесний каже:

- Ти не слухай те, що враже!

Він украсти йде і вбити,

Розум твій щоб закрутити.

Словом пестить і голубить,

Ніби справді тебе любить;

Нищить нищечком, прикрито,

Щоб було тобі закрито.

Не відходьте ви від Бога.

Він -  до щастя всім дорога.!

ЗАЯЧА МУДРІСТЬ.

Тато мав одного сина.

Видатна була дитина.

Гордий був та ще пихатий,

Звався він – Мудрець Вухатий.

Довгі вуха наставляє,

«Мудрість» всю собі збирає.

Мудрість світу – так багата!

Він зовсім не слухав тата:

Ні що пити, ні що їсти,

Ні що слухати, де сісти.

Не ховався, загордився

І чужого він навчився.

Тай став жиром запливати:

Колобком почали звати.

Ось підкралася лисиця:

Гам!- І з'їла за два лиця.

Ви не їжте, любі діти,

Те, що може погубити,

І не пийте те, що враже,

Повне темряви і сажі.

Пийте чисте, їжте Боже,

Що завжди вам допоможе,

Вас очистить і освятить,

Приведе на Боже свято.

ЛИСКА.

Інститут скінчила Лиска.

Хитра, скритна, товариська,

Дружбу легко заводила

І хвостом завжди крутила.

Очі мружила і губи

Так складала, ніби любить,

Запрошала завітати:

«Допомогу можу дати».

Хто був дужчий, обминала,-

Крадьки птаство пожирала.

Будьте пильні, любі друзі,

Не довіртеся катюзі.

Вірте, діти, тільки Богу!

З Ним ідіть завжди в дорогу!

Серце дайте Йому  й руку,

Він візьме всю вашу муку.

Дасть вам мудрість, радість, сили

І спасе вас від могили.

Місце є для вас на небі,

Вам повірити лиш треба.

В те, що віриш, те й приходить.

Хай язик ваш вас не зводить.

КЕШИНА ВІРА.

Ця сорока, скрізь літає –

Всі новини в лісі знає.

На хвості принесла звістку:

- Кеша, вовк, давно вже в ліжку!

Каже лікар, всім відомий:

«Кеша вмерти вже готовий».

Тож збираймося всі швидше,

Приготуймо деревище!

Сумували. Все забули.

Та про Кешу знов почули,

Що здоровий він і дужий,

Що живе собі й не тужить.

Як почув, що лікар каже,

Зрозумів: то діло враже.

Богу вірив й не журився:

До Спасителя молився.

Він забрав усі хвороби

Від людей і від худоби.

А хто вірить і приймає,

Той здоров’я завжди має.

МИШКО, ДУБ І КОРОЇДИ.

Сплячка скінчилась. Проснувся

Наш Мишко і озирнувся.

Все навколо пробудилось,

Ожило, заворушилось,

Зашептало, зашуміло,

Про життя загомоніло.

- Добрий ранок, любий дубе,

Ти найкращий, дуже грубий.

Ти найвищий, найбагатший,

Пишний, гарний і гіллястий!-

Дуб мовчав, не обзивався

І неввічливим здавався.

Що ти, дубе, загордився?

Чи в тобі я помилився?

Каже мама ведмедиця:

- Ображатись не годиться.

Все, що бачиш,- деревина,

Але мертва середина.

То жучки маленькі з’їли:

Під корою все сточили.

Сину любий, короїда

Геть жени, щоб не обідав!-

- Що ти, мамо, звідки в мене?

Я ж не дерево зелене.

- Кожний, сину, щось – та має

Те, що скритно  пожирає:

Заздрість, злість і непрощення,

Зло, ненависть, несмирення,

Нелюбов, жадоба втіхи,

І думок нечистих ріки.

Все це, сину, убиває

І від Бога відвертає.

В Нім життя і всім спасіння.

Не у всіх є розуміння.

- Як же, мамо, мені бути?

- Слово Боже треба чути

І всім серденьком приймати

Й лише Богу довіряти.

В Бозі правда і вся сила,

А все інше, то могила.

ЦАП  НА ТРОНІ.

На троні гордий цап з’явився.

Як цар, вів мову він з цапками,

Бо цього разу він навчився

І вже не плутався словами:

В моєму царстві – щастя, воля,

Не лиш цапкам, а й курці, качці!

Немає місця вже сваволі

Вовків та лисів, любі братці!

І раптом двері відчинились –

З’явився вовк і вовча свита.

У цапа - й роги затрусились…

Ой, Боже, що ж мені робити?

Щось бекнув там незрозуміло,

Не знав, де вихід. Де шукати?

І долі впав наш цап безсило.

Без Бога, будуть так кінчати!

Прийди, бо Він тебе чекає!

Покайся! Любить і прощає!

Якщо, брати, хтось з вас не знає,

Послухай, - Він тебе гукає!

СУСІДА(казка).

У мурах була сусіда.

Танцювала та завсіди.

Співи, танці аж до ранку.

Гості спали і на ганку,

В квітнику і на городі –

Безлад в мушиному роді!

Від напитків і від танців

Мухи сплять в знемозі вранці.

Як вони протверезились,

Знову роєм зароїлись.

Працювати – нема часу!

Муха п’є п’янкого квасу

І танцює вуги-буги,

Як не в себе, то в подруги.

Літо все вона співала,

Веселилась, танцювала.

- Що? Зима прийшла? Не вздріла…

Муха їсти захотіла.

Полетіла та у поле – 

Білий сніг лежить навколо.

Лапки мерзнуть, в’януть крила,

Ледь додому долетіла.

Так хотілося напитись…

Встигло льодом все покритись.

«Я піду в мурах нап’юся,

Може, там і поживлюся.

Бог сказав, щоби ділитись –

І від ближнього не критись.

Підійду туди тихенько

І заплачу я тоненько,

Щоби жаль у них проснувся.

От тоді вже стрепенуся:

В хід пущу я всю майстерність!

Де взялась у неї певність!

Як та тільки не співала…

Та стіна в мурах не впала.

На дверях міцні засови,

Вояки  у бій готові!

Не пустили ледацюгу.

Ні її, ні жодну другу.

Кожен сам же вибирає:

Чи працює, чи гуляє.

Танці, співи і потіхи

Не приносять хліб під стріхи.

Хай же дітки усі знають,

Що самі все вибирають:

Чи співати й веселитись,

Щоб без хліба залишитись,

Чи трудитися завзято,

Щоб у всьому був достаток.

Ми самі все вибираєм:

Чи живемо, чи вмираєм,

Чи ми з Господом підемо,

Чи у пеклі пропадемо.

Вибираймо, дітки, Бога –

З Ним до вічності дорога!